Спробуйте найти другого такого коня ма світі, єкий би витримав то, шо может витримати наш звиклий гуцулский кінь?
 Знаємо, єк рідко видит він овес, гудуючіси лише сіном и то нирідко стухлим або замуленим.
Уліті єк день так ніч на полонинах ни знает стайні, хоть ночі є студені, а часом то навіть и морозні.
А єк у зимі ни станет сіна коло хати, то гонєт его у верьхи на зимівлю.
Там без стайни годует си доти, доки вістане сіна, байка шо ци мороз и зима.
Нима коня инчеї раси, икий би у такім «пошінівку» міг так працувати, єк гуцулский кінь.
Дуже робітний, вірний и так мало потребует.
Тимунь дуже є цікаве, видків гуцулский кінь походит, шо завдяки своїм предкам ставси він таким, єким є сєгодне.

Похоженє гуцулского коня

Єк кажут учені знавці, сегоднішний пра-пра-прадід гуцулского коня виводивси з коня староримского.
Є то історія дуже давна, бо сєгаєт понад двайціть віків узад - дуже трудно то ствердити.
Але здаєтци уже таки певним, шо витак польська шляхта, ика тікала у гори, прикучювала арабські коні, ею змішєлиси з тутешніми кіньми и поправили расу.
Знаний є переказ, шо наше Жєб'є - серце Гуцулшіни, заложив Жаба, икий прикучював из собов два арабські коні-оґєри.
До сегодне десятки найправдивіших гуцулів посідают добрі шляхоцкі порекла и виводєтци з тих давних чєсів.
Урешті сама будова гуцулского коня вказует на его східне похожінє. А то шляхетна суха голов, файне око, вухо и тонка у коліні нога.
Коні тоти виводетси из східної раси, є по більшій части сорокатої масти, а уже найбирше таких коней є у Бережници.
Коло Гриневи є уже менчі коні гуцулскі (зріст 120 до 13О цинтимитрів) масти мишатої з пругом на хребеті.
Ще є один рид коня уже менче шляхетний. Шию маєтєк олень и є костистий. Походит від коний татарських, бо колис у Гуцулшіну заходили татари.
Шє до сегодни у Надвірнєнцкім районі є село Татарів.

Годівля

Коли польський урєд уздрів, шо по войні раса гуцулского коня нісчитиси, заопікувавси его гудівлев, ни рахуючіси ні з грішми, ні з трудом.
И тимунь ни лиш уратовано расу гуцулского коня вид заглади, але шє й поширено тай поправлено. Великі заслуги до цего положив п.управитель Михайло Голендер вел¬кий знавець гуцулского коня та перший організатор вистав.
З 1928 року річно на виставах коний у Жєб'ю, Устеріках и Косові роздаєт урєд нагороди у грошех, и то доста великі, за найкрашше вигадувані коні.
У сегоднішним чьисі, де є мало готівки, великим добром для тих, шо кохают коні, є також закуп коний почерез військо, єке уже закупило кількадесєть штук, и єк годівля мет си дальше розвивати, то мут купувати шшє.
Навіть из чюжих країв приїхают до нас приставники и купуют кобили, шо ворі на розплодок.
Купуют Венґри, Чехи и князівство Люксембург.
Поміч урєду для тих, шо кохают гуцулскі коні, ни є лиш тота, аби посилати комісію и давати плату за файні коні.
З почєтку, єк си узєли до поправи раси гуцулского коня, видтворено чоштири державні стації, а витак, єк коний май збиршєлоси, зменчєли на дві стації.
У недавнім часі Міністерство рільництва дало три поломим до безплатного ужитку на три роки: Гостів, Глистуватий и Смітєнний.

Петро Шекерик-Доників.
«Календарь гуцулский» на 1935 р.